читать дальшеВсякий раз как нам с Зо удается совпасть по кодировке в асях, происходит примерно такой разговор:
З: Ты редко появляешься в дайрях
я: а толку? писать нечего
З: совсем-совсем?
Я: личное не вижу смысла писать.
З: а зачем тогда заводит дайри, если не писать личное?
После этого я начинаю думать.
Нет, я все равно считаю, что это большой самообман, считать, что дневник - это личное, если он открыто лежит в сети. так или иначе ты рассчитываешь, что его кто-то будет читать, и может даже что-то скажет. Но для этого посты должны быть содержательными и не о себе.
Вываливать свое нытье? да кому это надо. Если я вываливаю нытье, значит, мне нужно, чтобы со мной кто-то поговорил, или помог переключиться, или разобраться. Просто так в эфир, не рассчитывая получить ответ? Для этого я каждое утро пишу УС. В основном хватает.
Вопрошать что-то у ПЧ? так их у меня почти и нет - магическое число 18. кто-то приходит, кто-то уходит, но их все равно 18. Даже тех, кто есть, искренне не понимаю, что они нашли.
Разглагольствовать? О да, мне есть что сказать и говорю я хорошо ( говорят, я пробуждаю сознание и порой заставляю сделать выбор, а ну еще здорово все проясняю - предпочитаю верить, ибо получила ОС не от одного человека), но... я не могу говорить в эфир, я могу только по адресу, причем, желательно видеть глаза, или хотя бы получать реакцию. Тренинги для этого подходят, дайри - вряд ли.
Разговоры с самой собой? пробовала. Опять же - самообман. Все равно что писать на заборе, убеждая себя, что пишешь самой себе.
С другой стороны, после общения с Зо, невольно хочется что-то написать
@темы:
разговор с колодцем,
Я
-
-
26.08.2010 в 15:30Доречі до спілкування особистого: звичайно краще в живу і в очі, але якщо іншою альтернативою є не спілкуватися взагалі, то тоді буду Тобі дуже щиро (-: вдячною, якщо Ти змилуєшся наді мною і відкорегуєш Твій стандарт тільки ексклюзивно для мене і писатимеш мені хоч якось і хоч трохи.
Зрозуміло, що втримати довгі відносини можна виключно завдяки або ж на базі спільних переживань, які найкраще відчути і розділити разом. Тому мені трохи сумно, що ми вже так давно не співпереживали разом. От я і пустила сльозу. І на цій оптимістичній ноті завершую цей пост...(-:
-
-
26.08.2010 в 15:47Просто в мене явно напружені відносини з телефоном, з листами, здаеється, також.
Не знаю, чтому я не люблю телефони, можливо, вони в мене ассоціюються з поганими новинами, а бо з якоюсь негайною потребою. Не можу просто годинами розмовляти. Дзвоню рідко, і тільки у справах. Знаю, що це нечесно, але якось в мене не виходить просто зателефонувати на предмет "як справи". Відчуття, що я просто віднімаю час.
Щодо листів... та просто немає про що писати. Не знаю.
Я можу просто перелічити чим я займаюся. Наскільки це інформативно? І корисно?
Просто випліскувати емоції в нікуди -я так не можу.
Ситуація з тобою трохи складніша: писати англійською в асі корисно, але в мене тоді вся увага на те, щоб сформулювати свої думки, враховуючи мій словниковий запас, і правила англійської мови. і тоді вже точно не до ємоцій і переживань
Спробуємо тут.
Може в нас щось вийде.
-
-
26.08.2010 в 16:03Ні, перелічування занять - це справді нецікаво. Можливо, дійсно щоденник трохи краще. Бо взагалі цікаво переживання під час саме цих занять. І звичайно, якщо ми цього разом не пережиди, тоді принаймі є шанс пережити читаючи. Ну спробуємо.
Австрія допомогла мені "переструктурувати" стосунки з телефоном, бо тут мобільний зв"язок дуже дешевий і тому всі говорять по дорозі. Зараз я цей час використовую теж, коли не можу більше читати і не можу теж зустрітися із друзями, я їм просто дзвоню і ми "триндимо" про все.
-
-
26.08.2010 в 21:25-
-
26.08.2010 в 22:05-
-
26.08.2010 в 23:12-
-
27.08.2010 в 10:20читать дальше
-
-
27.08.2010 в 12:41